Незабутні миті

Всі ми любимо, влаштувавшись з чашкою чаю в улюбленому кріслі, взявши в руки сімейний фотоальбом, згадати старе, повернутися на кілька років назад і знову пережити дорогі серцю миті. Адже спогади про дитинство зігрівають в хвилини негараздів, дарують відчуття спокою і щастя.

Я вчитель початкових класів. Про цю професію мріяла з дитинства, у мене був чудовий приклад – моя мама, вона працювала вихователем у дитячому садку. Дивлячись на неї, я весь час уявляла себе в колі діточок, які будуть мене уважно слухати. Мені хотілося їх чомусь вчити, щось передавати з свого досвіду. І свою мрію я не змінила. Закінчивши педагогічний університет, пішла працювати в школу вчителем початкових класів.

Моя професія дає мені дивовижну можливість постійно зберігати зв'язок з дитинством. Дивлячись на пустощі дітей, я й сама згадую себе в їхньому віці. У пам'яті одразу спливають яскраві образи з минулого.

І особливо теплі почуття у мене викликають спогади про те, як ми з мамою разом готували недільний обід для всієї родини. Найбільше запам'яталися осінні дні. Чомусь саме в цей період, і будучи дитиною, і зараз, коли у мене вже з'явилася своя сім'я, я якось по-особливому відчуваю тепло домашнього вогнища, якось по-особливому тішуся з того, що всі зібралися разом. У дитинстві у нас будинок завжди був повний: батьки, я, троє моїх братів. У неділю ми з мамою готували щось дуже смачне й незвичайне. Особливо мені подобалося допомагати мамі управлятися з тістом, бо, як мені здається, це справжнє мистецтво. Наша коронна страва – домашня локшина. Мама вчила мене, як правильно замішувати тісто, щоб локшина виходила м'якою і ніжною, як різати її і сушити. І коли я відправляла приготовлені власними руками жовті смужки локшини в суп, я була надзвичайно задоволена собою: який все ж таки нам вдалося створити шедевр! А коли тато і брати, уплітаючи за обидві щоки нашу страву, хвалили нас із мамою, це були найщасливіші моменти.

І хто б міг подумати, що саме завдяки своїй роботі я знову зможу відчути той смак домашньої локшини, що так любила наша сім'я. Місяць тому наш клас запросили на екскурсію на макаронну фабрику. Там ми побачила, як на сучасному обладнанні виробляється домашня яєчна локшина «Мівіна». Нас, звичайно, не відпустили без подарунків і пригостили локшиною, що тільки-тільки приготували.

Вдома я одразу ж зварила для сім'ї отриманий «гостинець» за рецептом мами. І як же я була здивована – за смаком яєчна локшина «Мівіна» була такою ж, як і «мамина». При цьому вона не розварюється і зберігає форму, а також, що дуже важливо, має цілком доступну ціну. Я тепер дуже часто готую домашню локшину «Мівіна» вдома. А нещодавно мені вдалося зібрати у себе всю нашу велику родину: мої домочадці, мама з татом і брати з сім'ями. І всі ми разом, насолоджуючись улюбленим курячим супчиком з домашньою локшиною, згадували наше дитинство. Як же все-таки добре, що найтепліші миті з роками не забуваються і не стираються з пам'яті.

Галина, вчитель

Повернутись у роздiл