Мій онук - моє щастя!

Як швидко летять дні, коли тобі вже за 50. Здається, нещодавно ви проводжали сина в перший клас, а сьогодні ваш онук уже навчається у восьмому. Ви відчуваєте, що життя швидкоплинне й тому намагаєтеся дати своїм онукам якнайбільше любові й турботи.

Це правда, що до онуків зовсім інше ставлення, ніж до дітей. Їм уже є можливість приділити більше уваги, а значить - і більше любові. Тому часто бабусі балують своїх онучат. Я, наприклад, балую свого Дениса. Хоча він уже дорослий, навчається у 8 класі.

Живемо ми разом - син із дружиною, онук і я. Коли Денис був маленький, увесь час із ним проводила я. Маму він бачив вечорами, коли вона поверталася з роботи. Тому в нас з онуком дуже відкриті й теплі стосунки. Я намагаюся бути в курсі всього, що відбувається в його житті. На щастя, Дениса це не дратує. Навпаки, він охоче розповідає мені про своїх друзів, інтереси.

У Дениса дуже багато захоплень. Він любить кіно, музику, футбол. Останнім часом дуже часто ходить із друзями в парк, їздити на роликах. І дякувати богу, тому що раніше Денис увесь час сидів за комп'ютером. Інтернет, комп'ютерні ігри, телевізор, телевізор, комп'ютерні ігри, Інтернет. Його не можна було відірвати від монітора. А зараз у нього хоч якісь інші й більш корисні інтереси з'явилися. Це чудово!

У Дениса - ціла команда, вони зустрічаються вечорами й відправляються в парк, де їздять допізна. А потім утомлені, але задоволені, повертаються додому.

Я не турбуюся про те, що онук під час своїх прогулянок голодний, хлопці приловчилися брати із собою в рюкзак їжу. Я знайшла для онука найбільш зручний варіант - картопляне пюре «Мівіна». У порівнянні із сухим бутербродом, ця пюрешка цілком вгамовує голод, та й смачно дуже. Взяв із собою в рюкзак термос із гарячою водою і стаканчик із пюре «Мівіна», і вже не залишишся голодним. Активний відпочинок завжди стомлює, тому вимагає підкріплення. А пюре можна легко й швидко приготувати навіть в умовах вулиці й смачно поїсти, а підкріпившись знову крутити складні «спіралі» на роликових ковзанах. Тож я спокійна за свого Дениса.

Тетяна Іванівна, пенсіонерка

Повернутись у роздiл